?

Log in

No account? Create an account
Як розповісти сучасним, пересиченим технологічними новинками дітям про диво? А про історію? Про те, що українське мистецтво так само цінне, як і те, що вони можуть побачити в мандрівці до Італії? Не перебільшу, якщо скажу, що відомій українській письменниці Зірці Мензатюк це вдалося.
Її нова книжка – повість для школярів «Ангел Золоте Волосся» вийшла напередодні Різдва, і хоча події в ній відбуваються не в цю пору, та книжку можна вважати справді різдвяною – адже авторка запрошує своїх читачів у диво.
Четвертокласниця Галя і не сподівалась зустріти ангела, але одного дня, коли на душі їй було надзвичайно важко, у кімнаті вона побачила Ангела Золоте Волосся, який наче злинув з давньої ікони. Вона хотіла б, але не наважується, попросити його про найважливіше – аби її маленький братик, що зламав ногу, нарешті одужав.
Тим часом ангел запрошує дівчинку в мандрівку у далеке минуле (як виявляється, в Київ 11 століття!), щоб познайомити її з хлопчиком-ровесником, який має одне найбільше прагнення – малювати.
Отак разом з ангелом та Галею і читачі книжки дізнаються про видатного київського митця-іконописця Алімпія (Аліпія), про якого згадується в Києво-Печерському патерику. Спершу дівчинка не зовсім розуміє, яка була мета цих мандрів і навіть не знає, що знову побачить митця, але вже не хлопчиком, а літнім ченцем, і дізнається про його ікони й дар зцілювати.
Втім, не хочу переказувати сюжет, бо читати буде не так цікаво. Просто хотіла наголосити: дуже важливо, що авторка, не ординарно вибудовуючи сюжет, пропонує малим читачам інтелектуальну та духовну пригоду!
Адже Галя дізнається не лише про Алімпія чи про Ангела Золоте Волосся. Вона також глибше пізнає себе та оточуючих. Вчиться по-новому сприймати вчительку, однокласників, свою родину, аналізувати свої вчинки, будує власну «шкалу цінностей».
Зірка Мензатюк не ідеалізує свою героїню: вона допускає в її думки та вчинки і заздрість, й недовіру, і почасти агресивність. Але саме це робить персонаж не статичним, а живим, близьким читачам, які зможуть зрозуміти, що всі їхні почуття та емоції мають право на існування, однак рости й дорослішати означає – навчитися ними керувати.
Бо ж хто з малих читачів не заздрив «крутим» однокласникам, які завдяки «успішнішим» батькам відпочивають за кордоном чи не чинив їхнім кпинам спротиву? Хто не судив інших за зовнішністю? Хто не крився від усіх із сімейними проблемами і труднощами?
Водночас, попри всі «мінуси», дівчинка – дуже емоційна та співчутлива. Задля порятунку малого братика вона здатна на все – і йти підзаробляти, і навіть жебрати в метро, хоч їй дуже соромно.
Галя також намагається виконати пораду ангела – щодня шукати у житті щось добре.  До речі, ця своєрідна «гра в радість» дається дівчинці з меркантильного 21 сторіччя значно важче, ніж Поліанні – відомій героїні Елеонор Портер.
Однак поспілкувавшись з «крутою» однокласницею, вона розуміє, що відпочинок з батьками в наметі на березі Десни – не менш цікавий, ніж мандрівка до Венеції, а малий братик – таке неймовірне щастя, і його не замінить жодне, найкраще в світі кошеня )))
У такий спосіб письменниця дуже просто оповідає дітям про складні речі: щастя, покликання, віру в диво, жертовність, дорослішання, силу знань, любов до рідних, перевагу духовного над матеріальним.
Думаю, що завдяки Ангелу Золоте Волосся і діти, і їхні батьки згадають, що найбільше диво, яким наділяє кожного з нас Святе Дитя в часі Різдва – дар любові.
Цікаво, коли ми починаємо мислити стереотипами? У школі чи ще до того, як сядемо за парту? Коли починаємо сприймати людей не такими, як вони є, не намагаючись пізнати їх, а користуючись штампами – готовими судженнями інших?
Думаю, що саме дорослий, показуючи дитині-«прибульцю» оточуючий світ, розвішує на ньому перші ярлички, формуючи її сприйняття явищ та інших людей. І, на жаль, часто при цьому складається неадекватна самооцінка дитини, розростаються її стереотипи та упередження щодо ровесників, друзів, учителів і, може, навіть рідних.
Мабуть, багато батьків усе ж хотіли б, аби їхні діти вміли мислити самостійно, аналізувати факти і будувати стосунки, а тому бажано таких стереотипів позбуватися. І для цього найкраще підійде… звісно, гарна книжка. А навіть дві, про які мені захотілося нині розповісти, хоча вони вийшли із часовим  проміжком у вісім років.
І «Белла-балерина» (2013), і «Жабеня і чужинець» (2005) чудово підійдуть для спільного читання з дошкільнятами (4-6 років). Їх можуть вже й самі читати першокласники – мало тексту, великі літери та гарні ілюстрації майже на всю сторінку мали б сподобатися читачам.
Наприклад, мені «Белла-балерина» припала до душі з першого погляду. А вперше я гортала  книжку на виставці художниці Валерії Соколової, яка створила прекрасні ілюстрації  на текст американки  Лаури Еймі Гарн. Виставка художниці родом зі Львова відбувалась навесні у галереї «Зелена канапа».
Власне, то було американське видання, визнане, до речі, однією з найкращих книжок-картинок на Голлівудській та Лондонській книжкових ярмарках. І я пожалкувала, що такої книжечки немає українською мовою. Добре, що книжкові мрії і бажання часом здійснюються. І завдяки Старому Леву та Катерині Михаліциній «Беллу» тепер можна читати українською.
Історія Белли, яка вирішила стати балериною, хоч і належала до породи коротконогих собак басетів, які за визначенням «не танцюють», дуже підійде не впевненим у собі дітям, яким уже встигли нав’язати думку, що вони «не можуть», «не вміють» і це заняття (можна підставити будь-яке) «не для них».
Такі діти, не раз «завдяки» батькам чи вчителям уже почали носити ці «ярлички», але ще зможуть їх познімати. Для цього треба лише позбутися стереотипів щодо себе, повсякчас пам’ятаючи, що власну мрію наполегливою працею можеш втілити тільки ти сам, і до цього потрібно прагнути усім серцем.
Інша книжка авторства Макса Вельтгюйса, яку переклав з нідерландської Роман Струк, «оселилась» у нашій домашній бібліотеці, ще коли Вітуся була дошкільням.
Ми разом перечитували цей короткий, але динамічний текст, багато разів. І вчилися разом з Жабенятком та іншими звірятами – Поросятком, Зайцем, Качкою, як сприймати інших – тих, кого вперше зустріли на майданчику чи в дитсадку.
Завдяки цій книжці можна було наочно продемонструвати дитині, що про людей слід складати враження не за їхнім зовнішнім виглядом чи тим, хто що про них каже, а за їхніми вчинками – здатністю прийти на допомогу, бути чемним щодо інших, умінням цікаво розповідати, по-справжньому товаришувати.
Сподіваюсь, що й Белла-балерина, і Пацючок-чужинець сподобаються вашим дітям і допоможуть їм, позбувшись упереджень, пізнавати себе та інших і менше конфліктувати.
Не можу пояснити, чому ми з Вітусею, маючи вдома стосик ще не прочитаних новинок з форуму, знову понабирали в бібліотеці книжок. Вітуся взяла «Таємний сад» Френсіс Бернет і «Другу планету» Анатолія Дімарова. А я – книжку одного з найвідоміших у британському світі шведських письменників Ульфа Старка «Мій друг Персі, Бофало Біл і я». Зі шведської повість переклала, як завжди, дуже яскравою і емоційною мовою, Галина Кирпа.
Повість – автобіографічна, і в ній Старк ділиться спогадами з дитинства, зокрема, розповідає про одне літо на хуторі своїх дідуся і бабусі. Літо завжди сповнене пригод, а те, описане у книжці – й поготів: адже до Ульфа вперше приїхав погостювати шкільний друг Персі, хоч це не викликало спершу радісних емоцій ані в батьків, ані в дідуся з бабунею.

Зате – шквал емоцій самого Ульфа, адже там, на хуторі, в нього інше життя, інші друзі, і навіть… перше кохання до красуні Пії, яке залишається нерозділеним. Ульф вчить Персі плавати, а той вчить Ульфа… керувати почуттями. А найбільша інтрига в тім, що нещасливо закоханий не лише хлопчак, а і його дідусь, який за всеньке життя, виявляється, так і не зумів…завоювати по-справжньому серце бабусі.

Старк вміє легко і почасти з іронією, дуже лаконічно і водночас ємно говорити з читачами-підлітками про почуття. Наприклад, Персі запитує, що думає Ульф про Пію, і чує у відповідь: «Про те, як вона пахне. Про те, як сопе, коли в неї нежить. І про те, як вона тримається на сідлі, їдучи на велосипеді».

Письменник говорить про прекрасне тіло юних, але і про те, що літня бабуся, як і замолоду, теж є прекрасною для свого чоловіка. Однак тілесність присутня у повісті в усіх виявах – ідеться не тільки про піднесене, а й про приземлене: піти до вітру, пуркати чи виколупати залишки обіду із зубів. Люди з плоті і крові, і письменник пише про вияви тілесного, створюючи достовірних й реалістичних персонажів.

«Книжки ж існують не просто для дитячої освіти чи певної прокламації. Вони – для дитячих душ. Щоб змусити дітей посміятися навіть із найабсурднішого дорослого світу. Щоб змусити їх думати про екзистенціальні поняття – скажімо, любов, смерть, дружбу. Над тим, як бути людиною», – сказав Ульф Старк в одному з інтерв’ю, пояснюючи, чому він працює в жанрі реалістичної прози.

І в повісті Старк говорить про багато важливих речей –  непрості стосунки між дітьми й дорослими, між людиною і Богом (дуже цікаві моменти, коли Ульф і Персі розглядають Біблію з ілюстраціями Гюстава Доре),  ставлення людини до тварин, безконечна і багата уява дитини а підлітка, вміння ставити перед собою ціль і досягати її, докладаючи максимум зусиль, сила дружби і любові у перетворенні світу.

Шкода, що українською на сьогодні перекладено всього дві книжки письменника. Однак он-лайн можна прочитати російські переклади його книжок «Чудаки и зануды», «Маленький Асмодей» (дуже глибока філософська казка! раджу) та декілька інших. До цього і я візьмуся невдовзі.

Читландія

Так-так! "Читландія" повертається :) Хоч сайт, де вона виходила, закрили, ми з донькою продовжуємо читати. І - ділитися враженнями.
Я підгледіла, що Вітусі дуже припав до вподоби "Таємний щоденник Адріана Моула" і сама нетерпляче чекала "в черзі", аби його нарешті прочитати.
І поки читала  - цілковито забула, що автор книжки - жінка! Чесно.
моулЦе розповідь від імені підлітка, і авторка в його образ "вжилася" у повній мірі.
Адріан  -  дуже цікавий хлопець. З одного боку він уже критичний щодо батьків, з іншого, попри постійне нарікання, йому геть не до вподоби, коли ті розлучаються, він хотів би отримувати неподільну увагу матері й батька, як ще зовсім мала дитина.

Його дуже цікавить життя оточуючих - і сусідів, і однокласників, і принцеси Діани в тому числі :) Адже Адріан - не наш сучасник, його підлтковий вік припадає на початок вісімдесятих. Тоді ще можна було писати паперові листи і мріяти, що твої юнацькі вірші прозвучать в радіоефірі, про що власне, Адріан і мріє.

Він спостережливий та іронічний, навіть подекуди  цинічний, однак може бути і дуже чуйним, допомагати, не очікуючи віддяки. Водночас, він не бойовий. Замість боротися зі школярем, який постійно вимагає в нього гроші, Моул влаштовується.... розносити газети. Значно войовничішою виявляється Адріанова бабця, яка зуміла і вимагача настрашити, і гроші повернути.

Дуже потішили бунтівники-школярі в червоних шкарпетках  - пригадався свій шкільний піонерський досвід, коли ми знімали галстуки і ховали до кишень і портфелів, бо хоч у піонери нас ще були змушені прийняти, хвиля відродження і дух незалежності уже витав у 90-му році й на вулиці, і в школі.

Надзвичайно імпонує, що книжка написана у формі щоденника  - дуже люблю щоденникові записи і листи. І зрештою, розповідь від першої особи, коли між тобою і героєм уже нібито ніхто не стоїть, хоча насправді там "переховується" вдало замаскований автор, тобто сама Сью Таунсенд.  Їй - великий респект за те, що не "поселила" свого героя в якомусь незрозумілому суспільному вакуумі, а в цілком визначеному часі і просторі,  а також за те, що не обмежилась сентиментальною темою першого кохання, а легко, і подекуди навіть з гумором  змогла розповісти підліткам і про безробіття, і про крах шлюбу, кризу віку, авторитарність шкільної системи, порозуміння з однолітками, фізфологію дорослішання і навіть смерть.

Дуже хотілось би прочитати наступний Адріанів щоденник, адже з віком у справжніх інтелектуалів, яким себе вважає наш герой, значно більшає проблем.

Овва! Рекорд

Не стільки хвалюся, як дивуюсь - мій останній блог про нову повість Сергія Гридіна "Не такий" набрав рекордну кількість "лайків" - 86 :)
Навіть Поттер мав усього 25.
Ура!

Дуже важко...

... вигадати щось нове в літературі.
Про це я подумала, добравшись до 7-ї книжки Гаррі Поттера, властиво, до розділу "Сім Поттерів".
Коли писала про пригоди Ульки в королівстві Навпаки, в епізоді, де героям потрібно втекти від переслідування, я також використала прийом "розтроєння" однієї особи в двійнихах )))
Щоб переслідувачі не могли зрозуміти, кого ловити, мій герой і героїня перетворилися на свою подружку, притому герою дуже допікали її косички на голові ))).
Ні фільму про Поттера, ні книжки про нього я на той час ще не читала. З інших книжок зараз не пригадую таких моментів. А ви?
Вдалося, і дуже тішуся, що вдалося під час Дитячого фестивалю у травні порозмовляти з польською письменницею Йоанною Яґелло.
Те, що не легко передати в "роздрукованому перекладі" розмови - надзвичайна енергетика письменниці, її вміння уважно вислуховуваи запитання, роздумувати над ними.
Дуже сподобалося, що як метод вона радить просто завжди тримати підлітків "В оточенні книг" ))) і читати самим батькам. До речі, автор кумедного-прекумедного Капосного вовчика Іан Вайброу на зустрічі з львівськими дітьми теж запитував, чи читають їхні батьки самі і чи читають їм книжки. Отак )))

Cool & Jazzy у Львові

Ходили в понеділок з Вітусею на концерт Cool & Jazzy. Сподобалося надзвичайно. Особливо  вражає, коли починають а капелла співати класику, наприклад, "Танець фей драже" з "Лускунчика".  Не віриться, що ніде не сховані інструменти! Кому цікаво - фрагменти їхнього виконання тут.
Ну і відео )))

Нова Читландія

Трохи фото і вражень від Дитячого фестивалю у Львові.
Наступного року підемо знову, бо класно!
На Дитячому фестивалі у Львові і Вітка спробувала себе у ролі Трейсі)))
Вітка

Tags:

Profile

кухарські штучки
nata_maletycz
nata_maletycz

Latest Month

December 2013
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow